Одноденна квартирна виставка у зруйнованій російською ракетою квартирі кураторки.
26 серпня, 2022 рік. м. Ірпінь

Кураторка Катерина Яковленко

Ця одноденна квартирна виставка народилась із низки думок та ситуацій. Як і багато людей, які втратили дім і проживають війну дуже емоційно, мене звісно не може не турбувати питання втрати чи руїни: як ми сьогодні це собі уявляємо, хто за неї відповідальний, чи має розмір ця руїна, як вона виглядає, як позначається, і як, наприклад, втрата маленького приватного простору може сприйматись на тлі великої катастрофи. Мені хотілось поговорити про проживання травматичного досвіду і співжиття з цим досвідом, поспостерігати за самою собою, за своїми сусідами, за самим місцем, на якому відбилась ця пам'ять. Але найголовніше, яка історія всього цього досвіду у майбутньому.

Історія назви цієї виставки народилась в момент публічних читань мого щоденникового тексту про час перебування в Ірпіні в окупації перших днів повномасштабного вторгнення — у Берліні. Це була історія про пекаря, який щодня їздив з сусіднього села до Ірпеня дорогою, що обстрілювалась, аби пекти хліб в місцевому Сільпо. Хліб там продавали лише по три штуки на особу, а черга по хліб могла тривати багато годин. Хтось із натовпу тоді спитав, чого так довго, і пекар розповів, що він щодня ризикує життям заради цього хліба і взагалі-то можна було йому подякувати. Ця історія дивним чином виявилася травматичною для німецьких організаторів події.

Я дякую і пекарю, і тим людям у черзі, бо протягом годин стояння на вулиці ми знайомились і говорили один з одним так, наче не розуміли, що відбувається навколо. Дякую за різні прояви солідарності, які вмить стали великою мережею взаємопідтримки, особливо необхідної у перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну. Є так багато людей, кому б я хотіла подякувати: вдячна за ситуації та моменти. Всі вони, як клей, що його виробляє поранене дерево, аби залікувати свої рани. Власне образ дерева для моєї виставки став ключовим.

Виставка відбулася за участі художниць та художників: Анни Звягінцевої, Станіслава Туріни, Тамари Турлюн, Саші Курмаза, Романа Михайлова, Каті Бучацької, Марка Чегодаєва, та Анатоля Степаненка.

Дизайн афіші Вікторія Жукова

***********************

Катерина Яковленко
Дослідниця візуального мистецтва, критикиня, кураторка; працює з темами, що оприявнюють роль мистецтва під час політичних трансформації та війни.

Народилася 1989 року у м. Ровеньки Луганської обл. Закінчила Донецький національний університет за спеціальністю «Соціальна комунікація» та Львівський національний університет імені Івана Франка.

Працювала в Дослідницькій платформі PinchukArtCentre протягом 2015-2022 років, також очолювала відділ розробки публічних та освітніх програм. Була запрошеною дослідницею Школи славістики та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона у 2022-2023 роках. З 2023 року є шефредакторкою сайту «Суспільне Культура» Національного інформаційного мовника України. Лауреатка премії Women in Arts 2024 у номінації «Жінки в культурній журналістиці, критиці та дослідженнях».

Серед її публікацій – книги «Гендерні дослідження» (Ізоляція, 2015), «Чому в українському мистецтві є великі художниці» (PinchukArtCentre, 2019), спеціальний випуск журналу Obieg «Ейфорія та втома: українське мистецтво та суспільство після 2014» (у співавторстві з Тетяною Кочубінською, 2019), «Посібник куратора» (у співавторстві з Олександрою Погребняк та Дмитром Чепурним, Ізоляція, 2020). 

Живе та працює у Києві.