Ще є робота Каті Бучацької, з якої я і почала розмірковувати, як, власне, робити виставку про трагедію. У цій серії фотографій Катя звертає увагу на те, що всі слова і образи втратили свою вагу й силу. І що потрібно віднаходити мову, якою можна говорити про це. Художниця була цього року у Венеції на бієнале і знайшла друкарські латинські літери — з них вона стала викладати текст: що слова вже не означають того, що вони означали. Наприклад, ти пишеш «Дети» перед драмтеатром у Маріуполі або на машині, але це нічого не змінює — їх все одно обстрілюють.

— Катерина Яковленко (Із тексту кураторки для видання Bird In Flight)