Восьмий рік і вісімнадцятий день війни Кожний раз, коли пишу» такий-то  день війни, задумуюся чи правильно?  Відчуття таке, що це один великий день, що не має часового виміру і поділу на дні і години. Ранок хмарний. Невеликий мороз. Декілька разів вночі лунав сигнал тривоги і далекі вибухи. Але у місті важко визначити напрям.  І розумієш, що акустичний вимір стає головним для оріентаціі в просторі і часі.  Вухо почало працювати з різницею звуків на землі і повітрі. В певні моменти стає важливим чи є різниця в звуках автомобіля, що наближається і звуком, що може йти з неба. Не тільки вухо,  а й усе тіло відчуває різницю між звучанням мотора легковоі машини і дизелем військовоі.  А м‘язи готові до митєвоі реакціі. Відчуття простору майже не змінилося, тобто всі предмети на місцях, ноги несуть тебе по звичному маршруту, але око фіксує деталі які , можливо, в нормальному житті були б пропущені увагою. Мозг продукує думки, а око фіксує тріщини на тротуарі і тіні від дерев які не мають нічого спільного з конструкцією роздумів. Тіло робить свою роботу. Живі.