Для колонки «Досвіди війни» від @genderindetail. Текст: «Війна і діти», Любов Жарова. «…Чому малолітні? Бо коли мій дорослий син сказав, що залишиться тут і робитиме все, щоб Україна була вільною й незалежною, то все, що я могла зробити, — сказати йому, що люблю і пишаюся. Чому малолітні діти? Бо якби я була сама, то діяла б зовсім інакше, адже відповідала б лише за себе. А коли думаєш про злочини російській армії в Німеччині, Сирії і скрізь, де вони були, то дочку хочеться одразу сховати. Отож у мене є діти. Діти, які ще не пожили, не зустріли своє кохання, не ходили в гори, не відвідували інші країни, не відгуляли випускний і не зробили ще мільйон простих щоденних речей, з яких складається наше життя. Тому в певний момент я зрозуміла, що треба їхати. Просто кинути всі ті звичні речі й житло, у якому все підлаштовано під нас, і їхати. Складаючи речі в рюкзак, ти обираєш між книжкою для дітей і своїми штанами і, звичайно, береш книжку. Зрештою, ти однаково береш не те, але хоча б щось. Усе потрібне взяти просто неможливо, бо ти не можеш передбачити ні погоду, ні умови, ні наявність води й місця для сушіння та багато іншого…»