"На мою думку, жоден витвір мистецтва неспроможний передати в повній мірі жахливу дійсність війни. Скільки б ти не малював кров, вона не потече. Відтворення жахів війни-це їх створення (симукляр). А війна вона жива, вона тут і зараз. Її не треба створювати. Неможливо створити вже живе, пульсуюче.

Коло я ще була в окупації до мене прийшло розуміння, що мистецтво має силу, а але сила його полягає не в тому щоб "показати" війну, а в тому щоб дати надію. Я впевнена, що жахи війни малюють, пишуть ті митці, які ту війну і не бачили. Вони так намагаються осягнути неосягнуте, це їх рефлексія. Але зазвичай вони бліде "подобіє", неможливо передати жах. Ті хто бачив жах його більше бачити не хоче.

Вперше на війні я відчула силу мистецтва, коли почула музику. Поступово всі ми звикли до бомб і життя в окупації. Тому кожного дня ми собі дозволяли щось зі старого життя: чашку запашної кави, пофарбувати нігті, привести до ладу дім.

Одного дня я згадала, що в світі ще є музика, в тому вільному світі. А я й забула про її існування, а коли згадала, крадькома подумала, що слухати музику, це якийсь злочин. І це мені сподобалось. Буду слухати музику війні на перекір. В мене був якраз заряджений телефон і одна єдина пісня, якась арабська мелодія.
З перших акордів пісні моє серце наповнилось надією, радістю. Бомби літали над головою, але їх майже не було чутно, мелодія несла мене до безкінечної пустелі. Я вже не була в окупації, я вже була вільна.

Сила мистецтва в його красі, надії і свободі. Неможливо створити жах, страх і смерть, бо мистецтво по своїй природі - є творення."