"Ранок ІІ
Ранок надворі падав сніг. Ріденько сипав на морозу землю. Все було сіре, похмуре. Багряний захід сонця вміщував не тільки біду, а й приход зими-знову. Тож я встигла розчесати волосся і натягти якусь одежу і почалось. Бомби летіли в нас. Зрештою ти навчаєшся відрізняти, куди летить бомба, як довго вона буде летіти і звідки її випустили. Ці летіли в нас.
Я почала швидко вдягатися. Троє штанів, тёплий світер, кофта, куртка і головне сумка з документами, я з нею і спала. Я встигла сховатися за холодильником і стати прислухатись, куди летить снаряд. Але є таке правило, якщо він летить у тебе, ти його не почуєш. Бо він вже прилетів. Так от і в мене. Бах. Вікна повилітали. В дворі стояла стіна диму, наче піщана буря здійнялась, нічого не видно і тиша.
Добре, що психіка на війні не так працює, як у буденному житті. Тож я не вагалася, я вибігла на вулицю, прислухаючись. Тихо. Забігла до баби в хату. Баба чистила цибулю на борщ, який я їй вчора заказала. В нас було так, вона готує, я таскаю їжу з відусіль. Я їй кажу:
-Ба, ти жива?
- Да, а шо?
-Тю, ба в нас снаряд в'єбався. Кидай цибулю треба ховатись.
Потім я побігла на вулицю, шукати діда. Кричу: Діду! Діду! І що ви думаєте дід виходить з літньої палатки з цигаркою в зубах і каже:
-Я тут, живий.
-Ты что в летней палатке прятался?
-Да, что?
В палатці від бомби. Карл.
В дворі стояв запах диму, пилу і гарі. Все було побите, в дірках від уламків, прогавини сквозні, наче очі дивилася на мене, гіпнотизували. Я знову забігла у свою хату. На мить в моїй голові промайнула думка. Якщо я ще трішечки затрималась у ванній, то все скло полетіло на мене."
