"Звичка

Поступово ти звикаєш до бомб, а згодом ти навіть починаєш бажати їх. Тебе починає напружувати тиша і ти чекаєш коли вже бахне. Летить бомба, прислухаєшся - пролетіла. Ні влучила, ні влучила - кайф. Адреналін зашкалює, тіло скоротилося, напружилось, вп’ялося в землю і вмить розслабилось, по тілу побігли блаженні мурашки. Ти далі прислухаєшся, куди летить. Ближче, зараз бахне, зариється у землю нова бомба, а потім її не стане, може і мене не стане. Кайф побіг по венах, чиста насолода. 

Чим ближче бахкає, тим більший кайф. Він розповсюджується по твоєму тілу, наче солодкий нектар. Наповнює твоє тіло життям, таким сильным, таким справжнім, що здається ти всесильний, непереможний і можеш ту бомбу зім'яти як папірець. 

Затишшя бісить, воно наче набридлива муха літає над тобою і бісить, ти його не можеш прогнати. Але ось знову летить бомба. Кайф. І знову по тілу побіг блаженний нектар життя. Золоте сяйво пронизує тебе і ти біжиш від бомби. Не спіймаєш, не спіймаєш, не уб'єш, не уб‘єш. 

Я сумую за співом рідних бомб, вони напували моє тіло викристалізованим життям.

В моєму саду росте 250 тисяч білих лілій, тільки його тепер немає."