"Розбитих серцем він зціляє і перев'язує їх рани".
(Псалом 147:3)

Рани, що не загоюються - ландшафти міст що змінюються, як і змінюються кожна людина під натиском хаосу війни. Час на який нам припало жити виявився занадто руйнівним, болючим, нестерпним. Хаос поглинає все: життя, майбутнє, щастя. Смерть входить в наші життя і стає буденністю. Рани не загоюються, не встигають. Вони "зашиваються", ховаються у сутінки душі, щоб там тихо стікати кров'ю.

Наші міста бережуть наші рани. Ми ставимо "їжаків" на найнезахищеніших місцях, там де є "розріз", як у вишиванці-місце відсікання полотна повинне бути захищене орнаментом. Він слугує оберегом саме через вишитий символ, ми заговорюємо місце розрізу, щоб злі духу не нашкодили тілу...тілу-міста.

Ми плетемо нові воєнні орнаменти вже не у вишиванка, а в містах. Бо вже захищаємо не тільки себе, а свою державність, свою націю. Ми вплітаємо наш біль, наші рани в ландшафт міста, заговорюємо великий смуток, що не зцілити віками."