Фонд Heinrich-Böll-Stiftung Ukraine продовжує розповідати про колоніалізм росії, а я малюю. Цього разу пояснює, як європейські куратори та інтелектуали брали (і беруть) участь у розбудові російських утопій. Посилання в історіях.

Якщо національні культури міркують, як вписати себе в глобальний контекст та репрезентувати себе у світі, російська культура, маючи виставковий консенсус, указує на те, як глобальному контексту вписатися в російську культуру.

Так, в українському театрі вже в ХІХ столітті було заборонено ставити спектаклі, які б мали ідейну основу, натомість пропонувалося розповідати про село в жанрі комедії.

Це на століття сформувало уявлення про Україну як країну без високих сенсів, без міської прогресивної культури, де неможлива жодна серйозна розмова чи дискусія.

"Мені здається, єдиний шлях для усунення міфологічної неточности — ретельна музейна ревізія на предмет фактів колонізаційного підходу до творів мистецтва та надання суб’єктности в культурному процесі тим народам, яких було її позбавлено, зокрема Україні", — каже філософиня та арткритикиня Марія Назаренко.

У новому тексті вона розповідає, як Росія вибудувала агресивну політику в культурі, а європейські куратори та інтелектуали їй у цьому допомогли.