"Просто хочу розказати декілька діалогів, які я почула коли була дома (моє село було окуповане 24 лютого, а звільнили його 8 травня):

Діалог перший

Чоловік в маршрутці розмовляє з іншим чоловіком:
"Як твої справи?'
"Погано, сина досі не повернули з полону.Ми не знаємо що з ним. Як ото нас разом забрали, роздягли, допитували, так ми після того його і не бачили. Мене відпустили. Сказавши - йди, якщо обернешся ми тебе застрелимо"

Діалог другий.

"Ну так і жили. Ганяли худобу на пасовища під обстрілами. Вивчили розклад і в години затища гнали худобу через ліс на луги. Інколи починався обстріл, тож я лягала в яму і чекала поки він припиниться, йшла далі заганяти корів. Ото знаєш на фермі був Василь (ім'я змінено), він худобу пас?"

"Не, не знаю. А що?"

"Так, його вбило снарядом. Недавно поліція приходила, я показала де закопане його тіло"

Діалог третій.

"Коли наші почали наступ, почалося справжне пекло. По нас гатили з усього підряд, 7 днів без перестану бомбили, не затихало ні на секунду. Коли вже руські зрозуміли, що їм не втримати позиції, то підірвали міст. "

Діалог четвертий.

"А знаєш того, що ферму тримав? Так от його розстріляли. Він їхав у Газелі на свою ферму, російські солдати відкрили вогонь на ураження. Він і ще дві жінки загинули."

І таких історій безліч - це тільки в нашому селі, де мабуть не більше 2 тисяч людей проживало до війни."