24–26 лютого 2023 року

Квартирна виставка

Київ 

Кураторка – Олександра Погребняк

Я народилася 24 лютого. Цей календарний день мої співвітчизни_ці пам’ятають в найменших деталях, як той, коли на світанку почалось повномасштабне вторгнення російської армії й наступ на Київ. Наше сприйняття часу змінилось, і багато хто каже, все що відбувається є одним довгим лютневим днем. Від того моменту і до сьогоднішнього дня – оголошено воєнний стан, на східному й південному фронтах тривають бої, частину українських територій вже дев'ятий рік окуповано. 

Ця виставка розповідає історії й досвіди цього року: про місяці тривожних передчуттів й про відстані, що тепер значно відчутніші, про повернену відвойовану землю, яка стає ландшафтом травми й руйнувань, про спроби віднайдення середовища співіснування людей та нелюдських сутностей, хоча б, з-поміж спогадів про зростання, про вчинки та дії, які повертають відчуття контролю чи приналежності. Ба більше, робота над виставкою є єдиною можливістю прийняття та примирення з обставинами, які тепер обумовлюють наше життя. 

Експозиція розгортається в квартирі мого дитинства, з-поміж книжок, особистих речей, меблів та рослин, що є супутниками життя нашої родини. Я вирішила не прибирати фотографії, постери, артефакти та деякі інші художні роботи, аби маркувати їхню вагомість у нашому побутовому просторі. У цьому оточенні закарбовані наші щоденні практики, які на момент оточення міста отримали ще більш суттєву вагу: дбати про кімнатні рослини, спілкуватись з сусід_ками, допомагати іншим, перезбирати бібліотеку та повсякчас повертатись додому.  

Назва виставки є фрагментом незакінченого вірша мого чоловіка Дмитра Чепурного про очікуване повернення в його рідне місто Луганськ. «Нас зустрінуть вдома хащі, рощі, зарощі і кущі…» – той пейзаж, що формується за відсутності людини. Це полишені будинки та полишені подвір’я, місця де мало б тривати буденне життя, проте за блокади чи в окупації воно ледь можливе. Тож у впорядковані й вибудовані людиною простори приходять рослини. Менш мобільні за людей та тварин, вони проростають крізь щілини в підлозі, вхоплюються за фасади й тягнуться нагору до сонця. 

Хащі захоплюють не лише будівлі, вони вкривають також поле бою. Реконструюючи після часткового руйнування дачний будинок наших бабусі та дідуся, ми разом з родиною мали достатньо часу спостерігати, як ділянка масштабного артилеристського протистояння, операції стримування на північних територіях Київщини, вкривається кущами, заростає бур’яном та польовими квітами. Чи самі лиш рослини наділені здатністю відновлювати втрачені частини? Або ж та життезарадність й воля до життя, що змушує повертатись й відбудовувати поки досі тривають бойові дії, є нашим хистом до регенерації.

Я вдячна за підтримку і довіру художникам та художницям, які братимуть участь у виставці. Це: Френсіс Аліс, Євгенія Бєлорусець, Анна Звягінцева, Тревор Йонг, Алевтина Кахідзе, Дарія Кузьмич, Ларіон Лозовий, Даніїл Ревковський та Андрій Рачинський, Антон Саєнко, Світлана та Олександр Ульянови (з інсталяції Прикарпатського театру), Роман Хімей, Сана Шахмурадова, Андрея Шалтіте та Леопольд Такс, а також колектив мюзиклу (Дмитро Ткаленко, Тамара Ткаленко, Олександр Пилипенко, Олена Мордик, Ольга Марусин, Катя Лібкінд, Дмитро Сільний, Володимир Пилипенко, Мирослава Клочко, Олексій Мінько, Іра Лоскот, Томаш Ґажлінскі, Ларіон Лозовий, Тоня Зеленіна) та Дмитро Чепурний з текстом «Ландшафт після битви. Чого ми можемо навчитися у наших руїн?». 

Виставку підтримали Emergency Support Initiative від Kyiv Biennial та Асортиментна кімната. 

Я вдячна за допомогу Дмитру Чепурному, Ксенії Малих, Наталі Черепухіній, ГО МСМ.

Дизайнерка – Ярослава Ковальчук.

Олександра Погребняк

Народилася в 1992 рокці в Києві, де живе та працює. Олександра кураторка, що закінчила Інститут Міжнародних Відносин Київського Національного Університету Імені Тараса Шевченка. Наразі працює в PinchukArtCentre на позиції молодшої кураторки. Олександра курувала декілька визначних виставок, як то колективну виставку художників та художниць номінованих на PinchukArtCentre Prize 2022 «Об’єднані», спільно з Ксенією Малих; кінопрограму «The Sky is Getting Closer», що була представлена в рамках Art Basel в Liste Art Fair Basel (Швейцарія) та на Le Festival d'Automne à Paris (Франція), спільно з Мартою Кірценбаум та Дарією Шевцовою; персональна виставка Пьотра Армяновського «Історія стосунків» (2023) в PinchukArtCentre; виставку «Як реве ревучий»/«How River Roars»/«Jak płynie rwąco» в Krupa Art Foundation (Польща), спільно з Антоні Бужинскі; та «Чотири терикони» (2023), виставка в межах  I AM U ARE, Ukrainian Creators Fair in LA (США), спільно з Дарією Шевцовою. З останніх виставок: «Я з тобою» (2024), міжнародна колективна виставка в PinchukArtCentre та «З України: Сміливі мріяти»/ «From Ukraine: Dare to Dream» (2024), міжнародна колективна виставка представлена як офіційна супутня подія на 60th La Biennale di Venezia, обидві виставки скуровані спільно з Бйорном Гельдхофом та Ксенією Малих. Олександра також є співавторкою книжки про кураторські практики в Україні «Кураторський посібник» (2020) разом із Дмитром Чепурним та Катериною Яковленко. Починаючи з 24 лютого 2023 року, Олександра курує серію виставок в її квартирі, що відбуваються в день її народження, який збігається з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну: «Хащі, рощі, зарощі і кущі» (2023) та «Молоко для Тео» (2024).